У царині рубай-ламай-забавок панує ідилія. Адже існує стільки діабло-клонів і просто хороших ігор в цьому жанрі, а вони продовжують з’являтися, як гриби після дощу. І не сказав би, що вони конкурують, адже фанатам просто руки сверблять продовжити чавити, ламати, рубати, підривати орди ворогів будь-якого походження. Тому вихід нової рубанки-ламалки Victor Vran від болгарської студії Haemimont Games сприйнявся громадськістю дуже навіть тепло.

Тут є сюжет!

У одного умовно східно-європейського міста Заґоравії великі проблеми. Хтось (не будемо вказувати пальцем) відкрив портал із паралельного світу і звідти на біду місцевих мешканців і на щастя численних мисливців полізли чудовиська. Головний герой прибуває до міста у пошуках друга. Але знайшовши того занапащеним і навіть вбивши свого колишнього побратима, який вже став першим босом, Віктор Вран вирішує залишитися в Заґоравії та розібратися з причиною катастрофи і врятувати нещасних заґоравійців та їхню королеву.

Як і в Torchlight, і в The Incredible Adventures of Van Helsing, у Victor Vran сюжет просто не дебільний і на цьому дякуємо. Ба більше, за сюжетом стежити цікаво. Цьому допомагають і діалоги зі стильно та детально промальованими персонажами, і красиві коміксо-подібні ролики. І понад те світ гри та окремі подробиці сюжету розкриваються за допомогою невідомого голосу в голові Віктора Врана. А це базікало має думку стосовно всього, а особливо щодо дій досвідченого мисливця на чудовиськ.

Дежавю

У мене склалося враження, що автори гри усіляко намагалися зробити гру, не схожу на The Incredible Adventures of Van Helsing і як наслідок зробили чистісінький її клон. Збігів аж занадто багато. І біографія та поведінка героя, і сетинґ, і графіка і сама індійність проекту… Постійно здається, що граєш не в нову інтелектуальну власність від Haemimont Games, а в якийсь спін-оф чи приквел до пригод ван Гелсинґа від Neocore Games.

Однак Victor Vran порівняно зі The Incredible Adventures of Van Helsing дещо жвавіша, а світ цікавіший, різноманітніший, динамічніший, живіший. Тут просто є більше діалогів і більше взаємодій з оточенням. Так, наче блогарці подивилися на роботу своїх угорських колег і дошліфували непогані ідеї непоганої гри. Тому, якщо ви ще не гралися у The Incredible Adventures of Van Helsing, але шукаєте щось нове для вас у жанрі, то раджу познайомитися саме із Victor Vran.

Коник стрибунець

Перше, що вразило мене у механіці Victor Vran — це вертикальність ігроладу. Якось незвично для жанру бачити, що герой може просто стрибати. Це і додатковий маневр для втечі з оточення, і можливість вилазити на різні поверхні. У навчанні нам показують, що Віктор Вран може хвацько вистрибати по доземних поверхнях на високу поземну платформу, однак у проходженні потреба у таких діях трапляється украй рідко, аж забуваєш про неї. Тим не менше, стрибати — це добре і бої від цього робляться розкутішими.

Із боями тут усе цілком звично — рубай-ламай-рубай-ламай-відскочив-ультанув-полікувався-повторив. Важко не помітити, що ворогів не так багато, як у Diablo чи Torchlight, але їхня живучість відчутно більша. Через це доводиться трішки на довше зупинятися біля окремих почвар, але загальне враження про стрімкість сутичок і загальне просування за сюжетом цим не потьмарюється. Нема відчуття простоти, вороги — це дійсно вороги і вбивають вони головного героя дуже легко, якщо той не маневрує на полі бою та не використовує вчасно усі можливості бойової механіки.

Для бою, як і в інших іграх жанру, маємо основне вміння, сильніше, дуже сильне і ультимативну винищувалку всіх довкола. Перші три вміння залежать від обраної вами зброї, а ультимативка — від обраної властивості демона, які з’являються під час підняття рівня героя або банально випадають із переможених босів і босеняток.

Приємно, що можна постійно чергувати вогнепал для дальніх атак та щось рубально-трощильне — для ближніх. Від оцього чергування ігролад також збагатився і гравець може більш творчо підходити до особливо неприємних скупчень потвор, де є вороги різного типу.

Зіграймо в карти

Приємно й те, що Haemimont Games не стали нікого обманювати, що у них RPG, а просто прикрутили до своєї клацалки-вбивалки приємну, просту і дещо оригінальну систему прокачування персонажа. Суть у тому, що тут немає очків у мінь та бігунців для навичок. Здобутий досвід піднімає героя на вищі рівні. Здобувши рівень, можемо обрати одне з трьох — карту властивостей, зброю або якісь припаси.

У кожної карти властивостей є своя ціна, залежно від крутизни тих властивостей. Чим вищий рівень персонажа, тим більше і дорожчі карти він може на себе “вдягнути”. А комбінацій карт існує чимало і ви можете зібрати собі і невмирущого вампіра, який постійно відновлює собі життя за кожен пук, і нестримного танка, чия сила перевершує навіть босівську могуть, і якогось універсала, який трохи того, трохи сього — ну, ні риба, ні м’ясо.

Ти не сам, на жаль

Так вже склалося, що мультиплеєр тулять зараз усюди. Не оминула ця біда і Victor Vran. Але потреба у ньому залишається незрозумілою, як і в The Incredible Adventures of Van Helsing, у Victor Vran можна проходити сюжет самостійно, а можна з кимось. При чому це може бути випадкова людина, а може бути хтось знайомий. Втім, якщо вам не вистачає товариства живих людей, просто не вимикайте в налаштуваннях відображення чату під час гри — відразу розхочеться любити людей.

Victor Vran — це ще одна непогана рубанка-ламалка з цікавим сюжетом, приємною графікою і бадьорим ігроладом. Купувати таке за повну ціну не варто та й гратися рекомендуємо лише у випадку гострої нестачі ігроладу в організмів. Це чергова гра для тих, кому подобається жанр, але не подобається Diablo.